Середа, 18.10.2017, 10:19
Головна
Реєстрація
Вхід
Apoha.Art.City
Вітаю Вас Гість | RSS
Меню сайту
НАЙКРАЩІ

Активісти тут... Шукай своє ім'я!

Наше опитування
З якого ви міста?
Всього відповідей: 330
Погода
Статистика
Яндекс.Метрика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
===
22 квітня - у середу першого поминального тижня після Пасхи Господньої, керуючись власними побажаннями та виконуючи Указ Президента України про проведення щорічних екологічних заходів під час третього тижня квітня, керівництво Зеленодольської ЗОШ №2 разом із представниками батьківського комітету школи здійснили екскурсійну подорож теренами Апостолівського району для випускників 11-х класів. З самого початку, усім подорожуючим було відомо, що за рішенням ініціативної групи учнів кінцевим і головним пунктом подорожі стане старе покинуте кладовище села Грушівки, де силами екологічного десанту треба буде здійснити прибирання східної частини кладовища, історія виникнення якого сягає козацької доби. Тому довгоочікувана подорож стала для учнів не стільки доповненням до пройденого матеріалу, скільки перетворилось у складання іспиту на соціальну зрілість. Складали учні свій перший іспит у дорослому житті разом із своїми вчителями та батьками. І треба зразу сказати, що склали цей іспит гідно!

 Першою зупинкою подорожі став Токівський водоспад. Від зустрічі з цим степовим чудом перші враження назавжди перевершили всі очікувані сподівання. Дивлячись подовгу на бурхливу воду спадаючу гранітними брилами, милуючись нескінченною веселкою, мимоволі подумки переносишся в ті часи, коли у цих місцинах уперше зявилися кочові племена. Почута легенда про кіммерійську царівну Тамірис, її чарівне намисто, що стало даниною водній стихії, а також скіфські кургани на горизонті наочно підтверджували давнішнє існування людства на наших теренах.

Друга місцева назва водоспада – Водоспад Калнишевського. Саме кошовий отаман Петро Калнишевський першим почав заселяти землі навколо Дніпра, що нижче порогів. Багато переселенців, почувши про вільні землі, прибули в наш край із Чернігівщини, Київщини, Полтавщини та іншої місцевості. Люди, оселившись на цих землях, перетворили випалений сонцем степ на родючі лани і сади. Ще сьогодні, в наших селах можна почути стародавню приказку: « Як був кошовим Лантух – не було що сипати в лантух, а як став кошовим Калниш, то з’явились паляниця, корж і книш». Старожили розповідають, що на території нинішнього Червоного Току у Петра Калнишевського був маєток, поряд з яким було викопано глибокого колодязя із найсмачнішою в околиці водою, і про те що біля колодязя зупинялися ночувати чумаки, прямуючи з Криму до Чигирина та Києва. У нинішньому Михайло-Заводському був ще один козацький зимівник, де розводили породистих коней, таких, що високо цінувалися самими козаками та за кордоном. Поблизу Мар̒янського є урочище яке теж має назву Урочища Калнишевського. Хоча ці назви не відображено на географічній мапі країни, народна пам’ять свято зберігає ім’я славного кошового отамана Запорозької Січі.

Свідомому громадянину стає зрозуміло, що російська імператриця Катерина II під час свого правління побоювалась не стільки військової потужності запорозького війська , скільки можливого розповсюдження імперією нових форм політичного правління, започаткованих запорозькими козаками, їх подальшого неминучого економічного розквіту та можливих народних бунтів в межах великої імперії з вимогами отримання тих же прав і свобод, що мали на той час запорозькі козаки та населення на їх землях. Будемо сподіватися на те, що сьогоднішня молодь, коли отримає державні посади, буде встановлювати пам’ятники Петру Калнишевському, а не Катерині II з власного наказу якої була зруйнована козацька вольниця і довічно ув’язнено останнього кошового отамана Запорозької Січі.

Наступною зупинкою подорожі для нас став Мальовничий Каньйон тієї ж річки Камянка, що має територіальну приналежність до Токівської сільської ради. Милуючись цією красою, треба щиро дякувати матінці-природі за її ландшафтні космогонічні витвори та дивовижне поєднання гранітних брил і живої барвистості степового різнотравя. Також треба щиро дякувати місцевим мешканцям за додержання цієї краси у відмінній чистоті. Саме завдяки ініціативі місцевих вчителів і школярів, на сьогодні, вже не одного покоління, їх наполегливій 15-річній науковій праці по дослідженню, захисту та збереженню рідкісної флори і фауни нашого краю, яка проводилась за підтримки вчених Дніпропетровського відділення Малої Академії Наук, мешканцям села вдалося спочатку призупинити розбудову нового кар’єра по видобутку граніту, а потім усім миром добитись винесення узаконеного рішення про надання Камнському прибережно-річковому комплексу статусу ландшафтного заказника загальнодержавного значення з відведенням під охорону понад 2600 гектарів. Саме цим простим громадянам повинні завдячувати наступні покоління людства і сама матінка – природа за свій порятунок. Будемо, знову-таки, тільки сподіватись, що наступні покоління політиків перестануть безсоромно нагороджувати один одного, а звернуть, нарешті, увагу на маловідомих героїв із простого народу у яких своєчасно вистачило розуму, совісті та мужності відвоювати у системи право на збереження первозданної краси рідної землі.

Третьою зупинкою нашої подорожі стало село Усть-Камянка. Привело нас сюди бажання на власні очі побачити архітектурне минуле українського народу, а саме – 160-річну хату-мазанку під справжньою очеретяною стріхою. Такого приголомшливого почуття захвату від побаченого витвору зодчих у нас не спостерігалася за всю довготривалу подорож. Враження від внутрішнього огляду, немовби «лялькової хатинки», було таким, неначе кожен входив не в одчинені двері української хати, а особисто занурювався в казку, полюблену в далекому дитинстві.

Усть-Камянка подарувала нам можливість спілкування з живою легендою краю – одним із перших козаків сьогодення, хорунжим Війська Запорозького та незмінним головою місцевої організації Української Народної Партії Дмитром Олексійовичем Подольським. Його нескінченні розповіді про звичаї та культуру наших предків, перекази місцевих легенд стали для учнів справжнім зануренням в історію Вітчизни. Саме завдячуючи почуттю власної гідності, принциповості, безмежній любові та відданості рідній історії і культурі, а також природній кипучій енергії цієї людини, ще за часів проголошення незалежності України, у нашому районі почалося відродження українського козацтва. Для нас зостається незрозумілим, чому новоспечені генерали та отамани місцевого козацтва до сьогоднішнього дня не поцікавились у шанованої в краї людини, його баченням шляхів подальшого розвитку місцевого козацтва, його точкою зору в питаннях патріотичного виховання молоді та принциповим ставленням до неодмінної підтримки козаками саме Помісної Української Православної Церкви. Видно правду кажуть в народі: «Багато званих, та мало обраних»! На наше щастя в районі ще є достатньо ентузіастів-аматорів, чия завзятість у відроджені національної культури слугує прикладом для інших і є достатня кількість молоді, що здатна у подальшому відстоювати ідеали власного народу та спрямовано довершити формування довгоочікуваної національної ідеї. Перед нашим відїздом ми вдивляючись в глибокі блакитні очі діда Дмитра і вбачали в них непохитну впевненість вже старої людини в неминучому щасливому майбутньому нашої держави і приємно що цю надію подарували йому ми. Саме з дідом Дмитром у підлітків зостануться назавжди спогади про першу в житті справжню козацьку шаблю, яку він довірливо дав подержати і про той «холод», який йшов по всьому тілі при відчутті справжньої зброї у власних руках. Окрім цього, ми увезли з собою від діда місцеві перекази про побудову гетьманом Петром Сагайдачним на Тихому Уступі козацьких чайок, про здійснення козаками безстрашних морських походів та його роздуми про природну мужність наших прадідів, яка неодмінно живе в кожному з нас.

Останнім і найголовнішим обєктом нашої подорожі стало старе покинуте кладовище неіснуючого сьогодні на географічній мапі села Грушівки. Територіально уціліла частина колишньої Грушівки входить до села Ленінського. І багато хто із сьогоднішніх мешканців Ленінського пишаються величавою назвою села, бо їм багатьом, за короткий вік одного людського життя, поталанило не постраждати від комуністичного лиха. А тим, кому довелось в повній мірі відчути владний кулак радянської влади за часів шаленого вихору революції, під час насильного впровадження колективізації, винести усі жахи спрямованих голодоморів, гідно перенести обтяжливі випробування другої світової війни – майже всі вони вже спочили на погості. Нам же, тим «хто сам не сьорбав солоного», немає чого «ламати списи», сперечаючись один з одним про доречність рішень попередньої імперії. Але в кожного з нас є святий обовязок перед власним сумлінням, щоб заглянути правді у вічі, зробити для самих себе відповідні висновки стосовно історії свого народу і головне постійно поминати безвинно загублені душі наших предків. З цими невеселими роздумами багато хто із дорослих представників нашого екологічного десанту підходив до східної частини колишнього Грушівського кладовища, колишньої Грушівки. Що стосується учнів, вони на власне щастя не «перевантажували» свої голови гіркими роздумами про лихоліття, а по-молодому, завзято, відразу почали прибирати від різноманітного сміття давно покинуті могили. Всі вони, як один, сумлінно збирали сміття в мішки і зносили його у відведене місце, одночасно використовуючи можливість вивчати історію краю за надписами, що збереглися на могильних плитах та кам’яних хрестах. Разом з ними, подаючи особистий приклад, працювали вчителі та батьки. До тієї душевної атмосфери, що панувала серед працюючих, процесу додавала строгості і важливості присутність православного священика отця Степана, настоятеля храму Святого Василя Великого Української Православної Церкви Київського Патріархату, який був присутнім серед нас за велінням серця і виконуючи свій священицький обов’язок. Окремо треба висловити слова вдячності Миколі Лукашову, який прибув цього дня із Дніпропетровська для надання зазначеному заходу організаційної підтримки та особистої участі в цій богоугодній справі. Коли Микола здійняв над східною частиною Грушівського кладовища державний прапор України, всі зрозуміли, що з нашою екологічною акцією не все так просто і що наші старання набирають державної ваги. Воно і не дивно, бо наступним етапом привернення уваги громадськості до подальшого існування стародавнього Грушівського кладовища стане візит розширених делегацій громадських та партійних організацій багатьох областей України. Головною метою приїзду яких стане подальша побудова на зазначеному місці кладовища Козацької Каплиці. Рішення про створення в нашому районі місця духовного поклоніння було прийнято активом учнів Зеленодольської ЗОШ №2. Саме вони сьогодні за особистим бажанням приїхали до покинутого кладовища, привезли з собою друзів, вчителів та батьків і разом здійснили прибирання на могилах, організували проведення поминальної панахиду по вшануванню загиблих і померлих. Таким чином учні говорять нам, дорослим, про соціальну відповідальність у питаннях відновлення історичної справедливості, пов̒язаних з появою, існуванням та героїчною загибеллю українського козацтва. На нашу думку, забутий прах колишніх мешканців села Грушівка заслуговує на нашу подальшу повагу, вдячність та молитовне служіння. Бо саме грушівці за часів заснування Базавлуцької Січі складали те саме братерське козацтво і в багатьох поколіннях мешканців цього села були безпосередніми учасниками всіх військових походів українського козацтва. З історією існування Базавлуцької Січі (1593 -1638 р. р.) пов’язані імена таких славетних гетьманів, як Петро Сагайдачний, Марко Жмайло, Іван Сулима, Петро Дорошенко. За даними останніх історичних досліджень, саме з наших теренів Богдан Хмельницький у 1648 році розпочав Визвольну війну українського народу. І кому, як не нам, мешканцям цього славетного району, першими підтримати ініціативу нашої молоді, забувши на час побудови Козацької Каплиці про свої політичні розбіжності, а своїми злагодженими діями показати всім, що ми - діти одного незламного роду. Сьогодні висловлюємо подяку за особисті внески для проведення зазначеної акції М. М. Сидоренко – члену виконкому Всеукраїнської громадської організації «Наша Україна», О. М. Мироненко – координатору Громадського Активу Дніпропетровська, М.Ф.Басію, В.А.Бондарчуку, М.С.Васильченко, В.Я.Гаврику, С.І.Некрасову, І.В.Мусі, В.П.Фандюшину. Особливу подяку за надання методичної допомоги в питаннях висвітлення історії та краєзнавства висловлюємо завідувачці Зеленодольської міської бібліотеки для дітей Т.А.Павлюченко та вчителю – методисту вищої категорії, кандидату педагогічних наук, доктору філософії С.І.Жмурському. Зазначений захід був здійснений під керівництвом вчителів Зеленодольської ЗОШ№2, класних керівників І.М.Фегер, І.М.Кузіної, Т.Г.Фандюшиної, заступника директора школи з виховної роботи Н.А.Байбурдової. Загальна кількість учасників освітленого заходу становила 58 чоловік. Інформаційна підримка в освітленні заходу надається керівництвом ВГО «Наша Україна».

М. Павлюченко – голова Апостолівського районного осередку ДОО ВГО «Наша Україна»,

голова Апосолівської районної організації Української Народної Партії .



Пошук

Цікаво знати
Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

http://artcity.ucoz.ua
Друзі сайту

Допоможи сайту

РЕКЛАМА

| Art-m© 2017 | |