Четвер, 14.12.2017, 07:04
Головна
Реєстрація
Вхід
Apoha.Art.City
Вітаю Вас Гість | RSS
Меню сайту
НАЙКРАЩІ

Активісти тут... Шукай своє ім'я!

Наше опитування
Чи допомоіг Вам сайт
Всього відповідей: 53
Погода
Статистика
Яндекс.Метрика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
===
  Грушівка , де жив і помер Іван Сірко
  I. Д. Сiрко помер 1 серпня 1680 року в запорозькому селi Грушiвцi, на. своїй пасiцi.
  Базавлук на Запорожжі була одною із найславніших і найукоханіших для козаків річок. У давні часи вона довго межувала запорозькі й татарські землі й навіть згодом, коли кордон пройшов по Кам'янці й Бугові, все-таки Базавлуг татари часто вважали своїми землями.
Як кажуть діди, по всіх грядах Базавлугу споконвіку жили запорожці — рибалили тут і розводили бджіл. А коли поділили ці землі між панами, то й по тому ще довго селилися тут запорожці вільно, а потім стали виплачувати за грунти оренду.
  За часів Олешківської  (1711 р.) та Нової Січі на Базавлуці стояло багато запорозьких зимівників, а найбільше — на розі балки Кам'янки та Базавлука, де нині село Шолохове, та нижче, де село Грушівка. Після скасування Січі всі землі понад Чортомликом, Базавлуком, лиманом Великі Води та майже весь Базавлуг, десь 200 000 десятин площі, були подаровані царицею Катериною князеві Вяземському. Від нього ті землі 1802 року перейшли до барона Штіглиця, а від того вже — до великого князя Михайла Миколайовича. Ці зміни власників дуже вплинули на склад мешканців у тих поселеннях, і, зрештою, від запорожців на околицях Базавлугою, понад його кручами й байраками, лишилися тільки кам'яні хрести над їхніми домовинами, та й тих із кожним днем меншає.
На місці, де тепер село  Грушівка , за доби Запорожжя, завжди були оселі старих січовиків-пасічників. Стояла тут у них навіть капличка. Називалася ця місцевість Грушівкою  ніби через те, що сюди доходила велика й довга балка Грушівка  "наголо” вкрита колись на протязі 30 верст самим грушевим лісом.
Працюючи над картиною «Запорожці», видатний російський художник І. Ю. Рєпін у чеірвні 1880 року разом зі своїм учнем В. О. Сєровим прибув на Нікопольщину і відвідав місця, пов'язані з історією колишньої Запорозької Січі — Нікополь, Микитин Ріг, села Капулівку, Чортомлик, Покровське, Грушівку.                          Репін малює ті історичні місця і пам'ятники, котрі у 1843 році заносив у свій дорожній альбом Шевченко. Репіна, як і Шевченка, зацікавила Покровська Січова церква. Художник змалював її внутрішній вид на полотні олією.
Денис Васильевич Давыдов
  В 1826 году в Россию пришло письмо, в котором, среди множества других лестных слов, были такие строки: «Едва ли Вы мо¬жете себе представить, сколько сердец — и из них ничье с большей преданностью, чем пишущего эти строки — с взрывом вос¬торга приветствовали в нашей стране за¬вершение Ваших походов». Письмо было написано Вальтером Скоттом и адресова¬лось герою войны 1812 года поэту Денису Давыдову, портрет которого он уже успел поместить на почетное место у себя дома.
Денис Васильевич Давыдов родился в 1784 году в Москве. Он был потомком одного из дворянских родов Давыдовых, ведшего свою историю с конца XV века, представители которого служили воеводами. В 1798 году ревизия в полку его отца обнаружила недостачу в 100 000 ру¬блей. Пришлось заложить все имения. Се¬мья переехала жить в Бородино. В начале 1801 года Денис отправился в Петербург определяться на военную службу в кава¬лергардский полк. Но возникло препят¬ствие — невысокий рост, а в кавалергарды брали только рослых молодых людей. В конце концов, осенью того же года он ста¬новится эстандарт-юнкером полка, через год, в октябре 1802 — корнетом, а в ноя¬бре 1803 — поручиком. Но в сентябре 1804 года за сатирические стихи был переведен в Белорусский гусарский полк, стоявший в окрестностях Звенигорода Киевской гу¬бернии. В январе 1807 года ему был при¬своен чин штаб-ротмистра.
Виявляється, що Шевченко знав про зустріч О. В. Суворова з Денисом Давидовим у Грушівці в кінці червня 1793 року. Перебуваючи у Грушівці у1843 році, Шевченко, безсумнівно, цікавився розповідями про цих видатних людей, котрі теж бували у цьому південному краї.
Наприкінці червня 1793 року приїхав Суворов з Херсона в Грушівку. У своїй книзі «Встреча с великим Суворовнм» Д. В. Давидов згадує: «.. Приехал на простой курьерсікой тележке й осуановился в десяти верстах от нас в лагере одного из парков, куда приказал прибить всем прочим полкам на смотр маневров Дом, занимаемнй нашим семейством, бнл високий й обширний. Он вьістроенньш на скорую руку для императрицн ЕкатериньІ во время ее путешествия в Таврию. Лагерь полка отстоял от дома не далее ста шагов..»
  Рано вранці дев'ятирічний Денис Давидов і його молодший брат Євдоким разом з матір'ю і вихователями виїхали в район військових маневрів, щоб побачити прославленого полководця Суворова. Тут, у степу, після маневрів, і відбулася перша зустріч Дениса Давидова з Олександром Суворовим. Денис Давидов розповідає «Поздоровавшись с нами, он спросил у отца моего наши имена, подозвал нас к себе еще ближе, благословил нас весьма важно, протянул каждому из нас свою руку, которую ми поцеловали».
  А на другой день в Грушівці, в будинку, де жив полковник, котрий став потім бригадиром, командиром Полтавського легкокінного полку Василь Денисович Давидов, гостинні господарі влаштували обід на честь великого гОстя Олександра Васильовича Суворова. В їдальні накрили стіл на двадцять дві особи. Давидов знову представив Суворову свою дружину і дітей. Після обіду Суворов відправився в табір, де оголосив наказ про наслідки огляду і маневрів, в якому особливо відзначив Полтавський полк. Денис Давидов згадує: «По чтении зтого приказа Суворов сел на перекидную тележку й поскакал обратно в Херсон».
  Суворовська тема знайшла певний відбиток у творчості Шевченка' як прозаїка. У своїй повісті «Каїщтанша» Шевченко згадував Д. В. Давидова», «...в городе Муроме переведен был в наш полк за какие-то прокази капитан гвардии Й Й. лет двадцати пяти, красавец собою, богач и самой благородной, аристократической фамилии. Человек образованннй, деликатннй й самий беспардонный кутила. А в то время ато била не последняя добродетель, й Давыдов несправедлив, приписывая эту благородную страсть одним гусарам — наши братья — пехотинцы нисколько им не уступали...»
Шевченко на каюці міг приїхати в   Грушівку  , де також знаходилась поштова станція (Саме тут ночувала Катерина II в ніч на 11 травня 1787 року). А з   Грушівки   — правим берегом річки   Базавлук   до наступної поштової станції — Перевізькі Хутори. Або, можливо, іншим шляхом — від   Грушівки   прямо в сторону Кривого Рогу, де в 1775 році знаходилася поштова станція. Відстань від   Грушівки   до Кривого Рогу — 80 кілометрів.
Водосховищем затопило відразу три села — Грушівку, Кут і Тернівку, кожне посвоєму цікаве. Зокрема, у Грушівці тривалий час мешкав В. Давидов — батько поета Дениса Давидова, керівника партизанського руху часів Вітчизняної війни 1812 року. Частенько сюди навідувався й уславлений полководець Олександр Суворов. А видатних художників Іллю Рєпіна та Олександра Сєрова, які теж бували у Грушівці, ці місця неабияк спонукали до творчості — тут розпочалася робота над картиною «Запорожці пишуть листа турецькому султанові» і були створені відомі полотна «Українська хата», «Могила кошового отамана Івана Сірка», «Церква у Грушівці» та інші.
  У 1880 роках Д. Яворницький бачив три образи із зображенням Ісуса Христа у мешканки с. Грушівки , селянки Богданової, які, за свідченням старожилів, походили саме з Січового храму.
Коли Каховську водойму почали заповнювати, перед селом Ленінським, куди переселили значну частину мешканців затоплених територій, збудували високу захисну дамбу. А чимало аборигенів гіркоту втрати рідних місць спокутували хіба що участю у відомій кінокартині Олександра Довженка «Поема про море». Проте навряд чи їм від того стало на душі комфортніше. Від одного спогаду про таку, з дозволу сказати, життєву поему щонайменше пробігає морозець по шкірі.
  Ну а вінцем справді цікавого і повчального маршруту для нас стали традиційні шашлики на узбережжі Каховського моря поруч із... козацьким цвинтарем, на якому, однак, вирізняється своєю незвичайністю кам’яний хрест — рівень виконання справді «генеральський», стилізований під дерево, на могилі студента з Петербурга Всеволода Малиновського, який у далекому 1910 році приїхав рятувати місцевих мешканців від холери, але й сам підхопив цю заразу. Хтось із моїх колег зауважив, що цей вірус зберігається у землі ще років зо триста, однак ніхто з нас на таку пересторогу не зважив, бо подорож виявилася чудовою, хоч і не без моралі.

 Інформацію надав центр зеленого туризму
Пошук

Цікаво знати
Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

http://artcity.ucoz.ua
Друзі сайту

Допоможи сайту

РЕКЛАМА

| Art-m© 2017 | |