- Звертаюсь до тебе, любий читач цього повідомлення. Маю зізнатися в своїй "гріховності". Здається мені, що справа, яку я роблю з чистими помислами, зраджує моїм землякам. Всім тим, хто мені вірить, а я довіряю їм.
- ***,***.
- Моя провина в тому, що я... закоханий у своє рідне місто, що хочу вирішувати його проблеми, дихати його
повітрям, хочу ним пишатися. Моя провина в тому, що коли мене запитують звідки родом - гордо відповідаю:
"Апостолове", а мав би сказати: "Ну родился я в Кривом Роге” чи щось в цьому дусі, аби тільки не згадувати своє провінційне
містечко.
Провина в тому, що справа, яку роблю вже рік, не принесла мені ані гривні… Винен, що безсоромно дивлюсь в очі людям, які
запитують мене про це.
- ***.
- Хіба винен я в тому, що пам’ять моя не стирає минуле: моє дитинство в Апостолове, мою юність в Апостолове, цікаві події, що
трапились зі мною в Апостолове, однокласників, з якими я навчався в Апостолове….
- ***,***?!
- Так, ви праві, винен я ще й в тім, що "спокушаю" інших своїми ідеями, шукаю прибічників своєї справи, таких же "грішників", як і я.
Мало того, я ще наглість маю дякувати цим людям за підтримку та закликаю до нових, хоч і маленьких, та все ж перемог.
- ***.
- Пробач, що не можу дивитись на більшість молоді мого містечка, яка зламана рядом обставин, окрім алкогольнихнапоїв, не бачать
нічого. Пробач за те, що намагаюсь пропагандувати мистецтво серед цієї молоді.
- ***?
- Сам? Сам я палю та двічі в місяць п’ю з друзями пиво - правда. Двічі в місяць - це не зловживання вважаю, та й крапку на всьому
іншому не ставлю. Продовжую себе шукати.
- ***.
- Вибач, що не зможу "заспокоїтися". Вибач, що не збираюся зупинятися. Вибач, що й надалі витрачатиму на це більшу частину свого
Памятати звідки ти родом звичайно необхідно. Але Ваша стаття ,пане Артеме, на смак якась гірка, не схожа на патріотичний гімн вашому містечку. І відчувається сум не тільки за Вашею "маленькою Батьківщиною", але й Ваш особистий сум зовсім не з цього приводу. Ви начеб то живете спогадами про минуле, жалкуєте за подіями, що вже пройшли, але при цьому не палаєте думкою про відродження Вашого міста і не примножуєте плани на майбутнє. Ви грішник, пане Артеме, зі смаком гіркої полині.
Артемчику...... якщо то найбільший твій гріх... топродовжуй і далі так грішити...... Та й чи можна назвати гріхом те, що ти не соромишся сказати звідки ти є....... і не вдаєш із себе того, ким ти не є....... і не розмінюєш СПРАВЖНЄ на дешеву гру)))
Интересное откровение. Это благородно но не всегда благодарно. Я считаю твоей вины в этом нет. Тут нужна пропаганда что б изменить сознание народа и его поставить на верный путь, нам нужен идеолог.
Кожне написане слово чіпає душу! Кожне зізнання в гріховності говорить про твою внутрішню силу! Ця сповідь насправді не сумна, а щира, бо в ній кожен із нас знаходить відповідь, якою може бути любов : щирою, безмежною,світлою, патріотичною, справжньою, необхідною і т.д. Любити своє життя, батьківщину і людей, повір мені це не смертний гріх... Це внутрішня потреба добрих, чуйних, освічених, не байдужих людей, таких як Ти! А горіти в аду будуть ті, хто не спокусився твоєю ідеєю і зупинився боячись відкрити для себе силу любові та творчості!!!
